Головна

Вистава за п'єсою Степана Васильченка "На перші гулі"

       11 травня в нашій школі відбулася вистава за п'єсою Степана Васильченка "На перші гулі". Письменник С. Васильченко – наш земляк, який належить до письменників літератури рідного краю. З 1903 року його родина, мати й сестра, мешкали у Фастові, на Заріччі. Та мало хто знає, що саме його ім'ям тепер названо вулицю 12 Грудня й маршрут автобуса і що саме у Фастові на основі особистих вражень С. Васильченко написав п'єсу "На перші гулі". Вона з успіхом ставилася в театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися і звертаються аматори й професійні театри в різних регіонах України та за її межами.

 

  

 

  У драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. Вистава «На перші гулі» вражає лірично-гумористичним осмисленням фольклорно-етнографічного матеріалу, сповнена невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі музичного супроводу, що вмістив і молодечий гомін, і дівочі переспіви, і навіть щебетання соловейка. Усе це колоритно передає дозвілля на "старій" Фастівщині понад сторічної давнини...

         Декорації на сцені й костюми, звісно, – "своїми силами", а також завдяки експонатам нашого шкільного музею народознавства каб. №21, який було створено В.П. Вецькою. А серед гостей були і вчитель-ветеран нашої школи Валентина Петрівна Вецька, і представник міського методичного центру по роботі з обдарованими учнями Надія Олександрівна Жуковська, а також учителі, батьки та учні.

       Акторами на ролі я взяла своїх учнів із 9-А класу: Сорокіну Вікторію, Пасічника Богдана, Камінську Руслану, Кучеренка Дмитра та Бараненка Івана. Кожен з акторів неповторно передав характер та внутрішній світ героїв, що найбільше притягувало увагу глядача. Вони ніби не грали, а жили, ніби це було їх життя, а ми стали мимовільними глядачами. Приємно було почути від своїх колег і гостей схвальне слово на адресу вистави, що, на їх думку, не поступається й професійним театрам. А найголовніше – це те, що сподобалось і моїм вихованцям, які кілька місяців старанно працювали на репетиціях, і учням, які прийшли на виставу.

       А яке задоволення ми отримували під час репетицій! Імпровізації, пропозиції, жарти, щирий сміх!..

      Не можу не сказати, що цю першу у своєму житті виставу, до якої так довго йшла, викохувала у своїх мріях, я присвятила дідусеві – Прихненку Василю Пилиповичу. Він багато років був керівником народного театру у Фастові й разом із бабусею Оленою Василівною прищепив мені велику любов та шану до театрального мистецтва. Кажуть, нащадки повинні бути вдячними. І я також дякую своїм стареньким...

Володарська С.О.

учитель української  мови та літератури